Пишатися великими втратами свого народу у війні – найгірше, що можна робити

Загальні безповоротні втрати військовослужбовців українського походження становлять від 3 до 4 мільйонів осіб (вбитих, загиблих у полоні, зниклих безвісти, померлих у шпиталях у перші повоєнні роки). Кожен другий з тих, хто вижив, залишився на все життя інвалідом. У зоні окупації загинули від 4 до 5 мільйонів мирних мешканців.

16 грудня 2010 року Владімір Путін під час прямого ефіру заявив, що Росія перемогла би у німецько-радянській війні навіть без допомоги України, “потому что мы страна победителей”. Мовляв, саме Росія зазнала понад 70 % втрат Радянського Союзу, і саме тому війну було виграно за рахунок людських та індустріальних ресурсів Росії. Відеозапис заяви російського керманича можна легко знайти в Інтернеті.

Про відсутність логіки в словах Путіна годі й казати. Бо який може бути зв’язок між кількістю людських втрат у війні та обсягом індустріальних ресурсів, використаних для здобуття Перемоги? Та й взагалі, яким чином великі втрати можуть свідчити про великий внесок у Перемогу?

Ось простий і очевидний приклад: Китай у Другій світовій війні також зазнав колосальних втрат – до 20 мільйонів осіб. Але про вирішальний внесок Китаю у перемогу над Японією чомусь не говорять. Всі знають, що вирішальний внесок у перемогу над Японією зробили Сполучені Штати Америки, які при цьому втратили у кількадесят разів менше людей, ніж Китай.

Пишатися великими втратами свого народу у війні – найгірше, що можна робити. Втрати – це не внесок у Перемогу. Це – страшна ціна Перемоги.

Перемога. Берлін, травень 1945 року

Нагадаємо нашим читачам про внесок України у Перемогу і ціну, яку Україні довелося за неї заплатити. За роки німецько-радянської війни було мобілізовано від 6 до 7 мільйонів жителів України, а це становило від 20 до 25 % тих, хто воював у лавах Червоної Армії. Представники України становили значну частку вищого командного складу Червоної Армії – серед генералів та адміралів їх близько 300. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини радянських фронтів. У тилу німецьких військ на території України воювали понад 50 тисяч радянських партизанів, численні підпільні організації, збройні формування українських націоналістів.

За мужність та відвагу, виявлені у боях, українці та вихідці з України тільки від СРСР отримали 2,5 мільйони орденів та медалей (із загальної кількості 7 мільйонів). Близько 2100 українців стали Героями Радянського Союзу, 32 – двічі Героями, а льотчик-ас Іван Кожедуб – тричі Героєм.

В тему: Главные советские мифы о Великой Войне

Загальні безповоротні втрати військовослужбовців українського походження становлять від 3 до 4 мільйонів осіб (вбитих, загиблих у полоні, зниклих безвісти, померлих у шпиталях у перші повоєнні роки). Кожен другий з тих, хто вижив, залишився на все життя інвалідом.

У зоні окупації загинули від 4 до 5 мільйонів мирних мешканців. Були знищені 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тисяч сіл, що позбавило домівок 10 мільйонів осіб. На території України було створено понад 250 концтаборів і таборів примусової праці. 2,4 мільйони вихідців з України вивезли на примусові роботи до Німеччини. Протягом війни Україна втратила близько 40 % свого економічного потенціалу, було знищено 419 тисяч виробничих об’єктів. Це на довгі десятиліття вплинуло на характер розвитку промислового виробництва, сільського господарства, на матеріальне становище людей.

Військовий парад у Києві на Софійській площі (тогочасна назва – площа Богдана Хмельницького). Травень 1945 року

Стисло наведемо також дані про внесок деяких інших радянських республік та ціну Перемоги для них. Окрім українців і росіян, найбільше у лавах Червоної Армії воювало вихідців із Узбекистану, Білорусі, Казахстану, Грузії, Азербайджану і Вірменії.

Із Узбекистану до Червоної Армії мобілізували понад 1,4 мільйона осіб, із яких понад 650 тисяч загинули і зникли безвісти. 120 тисяч узбекистанців були нагороджені бойовими орденами й медалями, 338 стали Героями Радянського Союзу.

З Білорусі до лав Червоної Армії було мобілізовано понад 1,3 мільйона осіб. 300 тисяч білорусів були удостоєні орденів і медалей. 441 білорус став Героєм Радянського Союзу, четверо – двічі Героями. При цьому Білорусь, яка понад три роки перебувала під окупацією, втратила близько 3 млн. жителів. Було зруйновано 209 із 270 міст і районних центрів, 9200 сіл, понад 100 тисяч виробничих об’єктів.

Із Казахстану до Червоної Армії мобілізували від 1,2 до 1,3 мільйона осіб – надзвичайно високий показник, який становив майже чверть усього населення республіки. Із них на фронтах війни загинули, за різними даними, від 410 до 630 тисяч. Понад 500 уродженців Казахстану були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, двоє стали двічі Героями.

Із Грузії до Червоної Армії мобілізували близько 700 тисяч осіб, із яких понад 300 тисяч загинули. 280 тисяч уродженців Грузії були нагороджені бойовими орденами й медалями, 164 стали Героями Радянського Союзу, один – двічі Героєм.

Із Азербайджану до Червоної Армії мобілізували від 600 до 700 тисяч осіб, із яких від 300 до 350 тисяч загинули. Понад 400 тисяч уродженців Азербайджану були нагороджені бойовими орденами і медалями, 123 стали Героями Радянського Союзу, двоє – двічі Героями.

Із Вірменії до Червоної Армії було мобілізовано понад 500 тисяч осіб, із яких понад 200 тисяч загинули. Понад 70 тисяч уродженців Вірменії були нагороджені бойовими орденами й медалями, 107 стали Героями Радянського Союзу.

Американські бомбардувальники B-17 на бойовому курсі в небі над Європою

Маємо пам’ятати, що перемога Радянського Союзу у війні стала можливою також завдяки підтримці союзників. Насамперед, звісно, це Велика Британія з її домініонами й колоніями та Сполучені Штати Америки. Але також і десятки інших країн в усьому світі.

Бойові дії проти нацистської Німеччини та її союзників велися в Європі, Африці, Азії та у водах усіх океанів. Із 1940 року британці, а з 1942 року й американці здійснювали стратегічні авіаційні бомбардування території Німеччини та її союзників, які зробили величезний внесок у колапс економіки цих країн. Без масованих повітряних ударів по об’єктам промисловості війна могла затягнутися на невизначний термін. За такого сценарію у Німеччини, скажімо, з’являлася можливість завершити розробку ядерної зброї. У США – застосувати свою ядерну зброю в Європі. Не хочеться розмірковувати над тим, як склалася би подальша історія людства.

А ще не будемо забувати про ту допомогу, яку Радянський Союз отримував від союзників за програмою ленд-лізу. Ці поставки відбувалися через Тихий океан, Іран, Арктику, Чорне море – залежно від ситуації на театрі воєнних дій. Протягом 1941–1945 років СРСР отримав 22150 літаків, 12700 танків, 51503 легкові позашляховики і всюдиходи, 375883 вантажівки, 35170 мотоциклів, 8218 гвинтівок, 131633 зразки автоматичної зброї, 12997 пістолетів, 345735 тонн вибухових речовин, 2,67 мільйони тонн нафтопродуктів, 331066 літрів спирту, багато продовольства, пеніциліну тощо.

Значення ленд-лізу ілюструє, наприклад, такий факт. За роки війни Радянський Союз втратив більше танків і САУ, ніж виробила радянська промисловість (96500 проти 95252). Тобто, без ленд-лізівської допомоги ситуація з бронетехнікою була би просто катастрофічною.

Загалом Радянський Союз отримав від США допомоги на 11,3 мільярди $ (близько 160 мільярдів $ за теперішнім курсом), із яких оплатив лише 0,4 % суми (із урахуванням інфляції). А ще ж була допомога від Великої Британії.

Який можна зробити висновок із вищесказаного? Цілком очевидно, що Росія не виграла би війну ані без допомоги України, ані без допомоги інших республік тодішнього СРСР. Вкрай сумнівно також, що Радянський Союз міг самотужки перемогти без допомоги інших учасників антигітлерівської коаліції. Сучасному поколінню варто з однаковою шаною ставитися до внеску абсолютно кожної країни у Перемогу над нацизмом і фашизмом. І завжди пам’ятати, яку моторошну ціну людство заплатило за мир. Тоді ні в кого не виникатиме бажання “повторити”. А навпаки, робити все від себе залежне, щоб “ніколи знову”.

—

Владлен Мараєв, опубліковано у виданні "Український інтерес"