Окупанти закривають церкви, затримують і катують служителів, а релігійну свободу придушують

Тему поширення репресій Московією щодо протестантів на окупованих територіях України зачепив керівник Офісу президента Андрій Єрмак, написавши колонку для американського видання The Hill на початку квітня. За його словами, до повномасштабного вторгнення в Україні налічували 7 170 протестантських об’єднань, навчальних закладів і церков.

Навіть на сьогодні Україна залишається найбільшою євангельською країною Європи, де щонеділі до мільйона людей відвідують протестантські церкви, пише Єрмак.

Хоча в Україні набагато більше православних християн, протестанти легко інтегрувалися в суспільство, не стикалися з обмеженнями чи заборонами.

Однак з початку окупації Криму та територій сходу України 2014 року ватажок рашистів Владімір Путін виступає як противник християнства, свободи віросповідання й самої церкви, зазначив Єрмак. Він наголосив, що «церкви закривають, служителів затримують і катують, а релігійну свободу придушують». Повномасштабне вторгнення 2022 року посилило цей наступ на протестантизм і перенесло його на нещодавно захоплені території.

«Новини Приазовʼя» вирішили дізнатися, як російські силовики переслідують християн різних напрямків на окупованих територіях півдня, і що про це розповідають очевидці.

Пресвітер Церкви євангельських християн «Благодать» з Мелітополя Михайло Брицин розповів, що після окупації міста московити намагалися схиляти до співпраці священнослужителів. Але вони не погоджувалися. За рік окупації Мелітополя, тобто навесні 2023-го у місті закрили всі церкви, крім підпорядкованих московському патріархату.

«Ходити вони почали десь з травня місяця знайомитися, так обережно, тому що, я так розумію, що вони просто не знали, як реагувати на українські церкви. Люди мають досвід, люди спілкуються один з одним, люди щось хочуть, люди досить активні. Тому вони так обережно прийшли озброєні в масках домовлятися. Почали запитувати: «Хто ви такі? Де ви берете свої гроші?». Начебто це не церква. Потім почали схиляти: «Ви не можете залишатися нейтральними, вам треба обрати якийсь бік». Потім почалися відверті погрози», – згадує священнослужитель.

До церкви «Благодать» рашистські військові прийшли з обшуками посеред богослужіння. Зрештою, через півроку роботи в окупації церква закрилася.

«Просто прийшли, вигнали чергового та поставили сторожу якусь свою і все. Когось взагалі штурмом брали озброєнні військові на бронетранспортерах. До когось – приходять до пастора додому, забирають ключі, документи і все. До нас прийшли на богослужіння. Заблокували всіх, нас повели на допити, провели обшуки в церкві, обшуки по домах. У кожного різна історія, але робилось все, щоб закрити церкву», – розповідає Брицин.

За його словами, окупанти домагаються того, щоб церкви перереєструвалися за московитським законодавством, але навіть це не гарантує повернення будівель храмів.

«Церкви, які зареєстровані по російському законодавству, їм будівлі не повертають. Тому врешті-решт нас звинуватили, що ми «екстремісти», «порушуємо порядок», що ми всі «американські шпигуни», і закрили церкву. Наша церква була третя, яку закрили, зараз всі церкви закриті, це просто тотальний геноцид усіх церков, які були, крім Московського патріархату», – зазначив пресвітер.

Михайла Брицина рашистські військові затримували на кілька годин. Втім, є пастори, які досі перебувають у полоні, їх десятки, каже священнослужитель.

«Мене затримували, але, знаєте, для окупованої території 6 годин – це не вважається арештом. Арешт, це коли ти там ніч провів, або добу, або ще більше. Були пастори, яких заарештовували, і це не тільки мелітопольські історії. Іван Левицький, Роман Гелета – це бердянські пастори греко-католики, священники, вони досі сидять. Нещодавно зʼявилася інформація про Костянтина Максимова (священник УПЦ МП, який служив у храмі Успіння Пресвятої Богородиці в окупованому Токмаку, його викрали 16 травня 2023 року – ред.) – його таки заарештували і цілий рік десь тримають. Ми знаємо, що маріупольські пастори були арештовані, потім їх повипускали, але не всі історії можна розказувати», – розповів він.

Пресвітер каже, що є база арештованих служителів, тих, кого звільнили та загиблих служителів: «У мене на сьогодні 47 людей загиблих служителів церков, усіх – православних, католиків, протестантів під час повномасштабного вторгнення».

З огляду на бойові дії і окупацію московитами частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

Керуючий Херсонською єпархією ПЦУ, єпископ Херсонський і Таврійський Никодим розповів «Новинам Приазов’я», що російські військові з ним також проводили допити на окупованій території. Православну церкву України вони називали «неправильною», а самого священнослужителя звинуватили у зв’язках з СБУ.

«Я кажу: «А з чого ви взяли взагалі? Я десятки років у сані. Взагалі ніколи не мав якоїсь практики співробітництва зі спецслужбами по своїй службовій лінії». За їхньою логікою, кожна релігійна організація – це поле діяльності спецслужб. Тобто ФСБ на кордоні стоїть і розповідає, що інакше воно просто не буває, що вони собі інакше не уявляють. Тобто це вже говорить про порядок в Росії. Тому, звичайно, для них Православна церква України – це абсолютно ворожа організація», – зазначив він.

З часом на окупованих територіях Херсонщини переслідування релігійних діячів лише погіршилося, каже єпископ. Російські силовики почали дедалі більше пресувати церкви, які вони вважали недружніми.

«В самих Олешках залежало багато від того, яка безпекова ситуація в тому чи іншому районі. Чим далі від лінії фронту, чим глибше в тил ворога, тим ситуація більш сумна для церкви була. Наприклад, в Скадовському районі вони набагато раніше почали працювати по наших священниках. Арештовували, документи забирали, змушували в роликах якихось зніматися, прапор (РФ) в руки запихували їм. І потім розсилали по контактах, які були в їхніх телефонах, в тому числі і мені приходили ті ролики – про начебто співпрацю з Росією. Але по обличчю було все видно. Один священник якийсь час переховувався на катері, іншого забирали «на яму» пару разів, де він пережив дуже прикрі моменти, потім захворів. Минулого року перед Великоднем у нього забрали ключі від храму і сказали, що якщо його побачить в храмі, буде він дуже далеко-далеко», – переповів Никодим ситуації, в які потрапляють його колеги в окупації.

За словами єпископа, без українських документів людина опиняється в заручниках окупантів, а ті своєю чергою вимагають прийняти російське громадянство.

У лютому цього року стало відомо, що у Каланчаку на Херсонщині рашисти закатували місцевого священника Степана Подольчака. Про це зокрема повідомляла Каланчацька сільська військова адміністрація. Після окупації Подольчак продовжував правити службу українською мовою. Кілька разів ФСБ викликали священника на розмову, вимагали перейти до Московського патріархату, але він відмовився.