Монету підкинули. Чи варто Україні очікувати позитивних новин після виборів президента США?

Сьогодні в США відбудуться вибори президента країни. Чому обидва можливі результати не обіцяють Україні багато оптимізму – читайте в колонці заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лелича.

"Трамп – це жахливий кінець, а Камала – це жах без кінця. Самі вирішуйте, що краще", – так кілька місяців тому один з представників української влади відповів РБК-Україна на фундаментальне питання українського буття останнього часу: хто краще для нас, президент Харріс чи президент Трамп.

За минулий час ясності стало не набагато більше – хоча президент Володимир Зеленський встиг поїздити в США та особисто поспілкуватися з двома претендентами на найвищу державну посаду.

Хоча, очевидно, табір українських трампістів за підсумками візиту все ж втратив частину прихильників. Досить складно якось двозначно трактувати меседжі Трампа про те, що всі українські міста стерті з лиця землі, в армії залишилися лише діти та старики, а сам Зеленський тільки й думає, як би вивезти зі Штатів черговий мішок з грошима. Тим більше, Трамп в загальних рисах окреслив і своє бачення виходу з ситуації – Україна повинна віддати Росії те, що хоче агресор, і тоді війна закінчиться.

Хоча більше конкретики щодо "плану Трампа по Україні" поки все ж не з'явилося. Звичайно, досі залишилися ті, хто вірить, що непередбачуваність і бурхливість Трампа в кінцевому рахунку зіграє Україні на користь. Мовляв, Трамп висуне Путіну якісь умови, той різко відреагує, Трамп спалахне і змусить Конгрес негайно виділити Україні нечувану допомогу. Але в цій формулі занадто багато "якщо", щоб будувати на ній якийсь серйозний розрахунок.

Проте, і з Камалою Харріс все також не так і зрозуміло. За загальноприйнятою думкою, у випадку перемоги вона в цілому буде продовжувати політику Джо Байдена, в тому числі і щодо України. Звичайно, в порівнянні зі своїм опонентом вона дійсно виглядає набагато більш системною і передбачуваною, але це мало говорить про те, як вона буде вибудовувати свою зовнішню політику.

По-перше, дуже багато залежить від того, хто саме в її адміністрації займеться цим напрямком – тим більше, що сама Харріс за час своєї політичної кар'єри особливого інтересу до зовнішньої політики не проявляла. Сучасні топ-фігури адміністрації Байдена, за точковими винятками, до кабінету Харріс не ввійдуть. По-друге, в принципі прогнозувати дії будь-якого майбутнього президента на основі його активності до зайняття високого крісла – справа невдячна. Кому як не українцям з їхнім нинішнім главою держави про це знати.

Оцінка співрозмовника РБК-Україна про "жахливий кінець" або "жах без кінця" ґрунтується на тому, що США в будь-якому випадку будуть "виходити" з України, незалежно від того, хто переможе на виборах.

Розхожий аргумент про те, що Америка вже занадто багато вклала в Україну, занадто глибоко тут ув'язла, отже, не кине нас лише з нежадання втратити "інвестиції", на жаль, не витримує перевірки практикою. Найяскравіший приклад – Афганістан, в який американці вклали набагато більше, в усіх сенсах слова, і ув'язли в ньому набагато глибше. І все ж, коли було прийнято рішення, США звідти пішли. Хай навіть спосіб, в який це було зроблено, вважається одним з головних провалів Білого дому за час каденції Байдена.

Звичайно, стилістично "вихід" з України при Трампі і при Харріс буде суттєво відрізнятися. Трамп може де-факто обрубати все в один момент, просто не піднімаючи питання про виділення нам нового пакета допомоги – за умови, що його спроба організувати "мир за 24 години" очікувано провалиться.

Харріс, хоч і не є такою яскраво вираженою ізоляціоністкою, також очевидно буде фокусуватися на внутрішніх справах Америки, зменшуючи залучення США у війну і також перекладаючи відповідальність на плечі європейців.

При цьому США все ж постараються не довести справу до повного розгрому України і військової перемоги агресорів. Згідно з рядом досліджень, такий формат закінчення російсько-української війни не влаштовує більшість американських виборців, в тому числі республіканців. Він точно виглядатиме як очевидне приниження Америки на міжнародній арені та посилення її заклятих ворогів.

Але при цьому ті ж дослідження показують, що для американського пересічного громадянина абсолютно все одно, де саме проходитиме східний кордон України і який прапор майорітиме над селами Донбасу – ті речі, які (якщо вірити соціології) досі дуже важливі для впевненого більшості українців.

Тому тиск на Київ з метою "примушення до миру" після виборів, безсумнівно, посилиться. Припинення війни за умови збереження України як незалежної держави – такі умови можна буде легко "продати" і демократичному, і республіканському виборцеві.

Володимир Зеленський та Камала Харріс (фото: president.gov.ua)

Але не Росії. На фоні потоку статей у західній пресі про різні формати переговорів/миру/перемир'я дивовижним здоровим глуздом вирізняється авторська колонка колишнього редактора-консультанта The Washington Post Роберта Кагана. "Як це часто буває, зовнішня політика США щодо України обумовлена ​​тим, чого американці не хочуть. Вони не хочуть опинитися в стані війни з Росією; вони не хочуть витрачати сотні мільярдів доларів щороку на, здавалося б, програшну війну; але вони також не хочуть нести провину і сором за те, що дозволили Україні програти, зі всіма гуманітарними жахами та стратегічними проблемами, які це тягне за собою", – пише Каган.

І проблема в тому, що всі західні адепти мирного врегулювання пропонують такі його варіанти, які, власне, влаштовують Захід, але не влаштовують Кремль. І хто б не опинився незабаром у Білому домі, йому в будь-якому випадку доведеться мати справу з Путіним, який поки не бажає відступати від своїх безумних вимог. "Нас не врятує мирна угода. Американцям необхідно якнайшвидше вирішити, готові вони дозволити Україні програти", – робить Каган сумний висновок.

Звичайно, такий сумний варіант розвитку подій – далеко не єдиний. Зовнішня кон'юнктура має властивість змінювати