Про причини погіршення відносин між Україною та Польщею, про те, що стоїть за жорсткою критикою польських чиновників на адресу Києва, яку роль у цьому відіграють вибори та історичні конфлікти, а також чи продовжить Варшава підтримувати нас у майбутньому – читайте детально в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
ЗМІСТ
З початку повномасштабного російського вторгнення у відносинах Польщі та України розпочався, хоча й з трагічної причини, справжній "медовий місяць". Усі попередні суперечки були забуті, Польща надавала Україні всю можливу допомогу у складний момент, від передачі зброї до облаштування мільйонів біженців, від лобіювання українських інтересів на Заході до створення на польській території логістичних центрів для постачання озброєння. Нарешті, для більшості українців, враховуючи закриття аеропортів, Польща стала головними "воротами" у зовнішній світ.
Однак, через деякий час "медовий місяць" почав закінчуватися. Першим серйозним сигналом стали масштабні минулорічні протести та блокування кордонів з боку польських фермерів і перевізників. В Україні їх тоді переважно пов'язували з загостренням політичної боротьби напередодні жовтневих парламентських виборів.
За поширеним тоді в українських політичних кулуарах тезою, варто було просто дочекатися виборів, і всі проблеми повинні зникнути самі по собі. Тим більше, якщо влада в країні перейде до опозиції на чолі з "Громадянською коаліцією" Дональда Туска. Так, зрештою, і відбулося, але проблеми, зокрема тема експорту українського зерна, нікуди не зникли.
Деякий час нові польські влади уникали наголошення принаймні на історичній тематиці – однак згодом почали апелювати до неї майже гостріше за своїх попередників. І в останні місяці різного роду критичні заяви на адресу України з боку польських властей звучать регулярно.
Так, 5 листопада віце-прем'єр Польщі Кшиштоф Гавковський в інтерв'ю на Radio ZET дорікнув українському президенту Володимиру Зеленському за те, що той нібито "забув" про польську допомогу Україні. Напередодні Володимир Зеленський заявив, що Польща не передала Україні МиГ-29, незважаючи на попередню домовленість.
"У мене склалося враження, що останні слова, що прозвучали з уст президента Зеленського, недостойні політика, який багато чим зобов'язаний Польщі. Техніка передана, про громадян дбають, Польща – великий друг України, транспортний хаб. Мені здавалося, що в таких ситуаціях треба говорити комусь "дякую", а не дорікати", – підкреслив Гавковський.
За даними Канцелярії президента Польщі, країна з початку повномасштабного вторгнення Росії виділила на допомогу Україні 4,91% свого ВВП. За обсягом витрат у відсотках від ВВП Польща, за її власними підрахунками, займає перше місце серед країн, що підтримують Україну.
Міністри закордонних справ України та Польщі в Києві – Андрій Сибіга та Радослав Сікорський (фото: Віталій Носач, РБК-Україна)
Ще раніше, у вересні, візит глави польського МЗС Радослава Сікорського до Києва взагалі призвів до дипломатичного скандалу. Польські джерела стверджували, що Зеленський на зустрічі з Сікорським нібито знову повторив тезу про недостатню підтримку України з боку Польщі. Співрозмовники РБК-Україна розповідають, що скоріше сам Сікорський хотів використати цей візит у політичних цілях і для самопіару, пов'язуючи подальший рух України в ЄС з вирішенням історичних суперечностей, в відповідній тональності.
Під час того ж візиту в Київ від Сікорського прозвучала незрозуміла ідея передачі окупованого Криму під мандат ООН.
І сам прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск заявляв про важливість історичних питань.
"Україна не буде членом Європейського Союзу без згоди Польщі. Україна повинна відповідати стандартам, а вони різноманітні – це не лише питання кордонів, торгівлі, правових і економічних стандартів. Це також питання, я б сказав, культурно-політичних стандартів", – говорив Туск наприкінці серпня.
Подібного роду заяви від різних представників владної коаліції регулярно звучать і досі.
Загострення риторики щодо України для кожного з польських політиків має свої причини, говорить обізнаний у польських справах співрозмовник РБК-Україна.
У травні 2025 року в Польщі відбудуться президентські вибори. Діючий президент Анджей Дуда завершує свій другий президентський термін і знову балотуватися не буде. За вакантне місце розгортається запекла боротьба.
Від правлячої "Громадянської коаліції" головними є два кандидати: мер Варшави Рафал Тшасковський та власне той же глава МЗС Радослав Сікорський. Шанси Тшасковського виглядають переконливіше, однак вирішиться все на внутрішньопартійних праймерізах.
Разом з тим у головній опозиційній партії "Право і справедливість" (ПІС) немає кандидата з достатнім впливом і харизмою, щоб кинути виклик комусь з влади. Більше того, у ПІС тривають постійні і досить гострі внутрішні конфлікти.
Апеляції до історії, пояснює один з співрозмовників видання, потрібні представникам партії влади, щоб перехопити у своїх опонентів цю їх традиційну тему.
А Польська селянська партія, лідер якої та міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш також дуже активно відзначається критикою на адресу України, зараз взагалі б не пройшла в парламент – вперше за понад 30 років, що, звичайно, і стимулює її до різких заяв.
Водночас, на думку Координатора програми Східної Європи Польського інституту міжнародних відносин Даніела Шеліговського, причини таких заяв щодо України інші – і більш глибинні.
"Такі твердження щодо України звучать, тому що по суті в Польщі вже склався конс